Революція в Україні допомогла лише політиканам

З самого початку революційних подій ми спостерігали, як розганялись будь-які не партійні мітинги та акції. Дивним чином не били партійців. Всі хто брав  участь в тих перших спробах скинути Януковича чудово розуміють про що я.

За час революції я зненавидів національний гімн та “С.У! Г.С!” – вони в мене тепер асоціюються з Русланою та іншими мерзотниками, які до революції боялись навіть слова “націоналізм”. Тепер, коли треба злити любу акцію чи протест, достатньо 5-10 разів проспівати гімн, а якщо це не подіє, привести попів та почати молитись.

Технології управління стадом відточувались тисячі років.

Важко, переживши все це, говорити, що ми нічого не досягли, але треба.

Недолуга опозиція стала недолугою владою. І що? Всяка дрібнота пролізла до міських рад. Як крали так і крадуть, тільки тепер говорять про патріотизм замість прагматизму.

Особисто кожен з нас винен в цьому. Найбільш достойних відправили воювати на схід з терористами, потім їх поставлять живим щитом на кордоні. Менше буйних – менше проблем.

А хто воює за владу, яка зраджує державу? Проте такі роздуми зараз заборонені теорією сучасного патріотизму, яка нацьковує людей виключно на зовнішнього ворога.

Я не закликаю до нової революції, ми бачимо, що користі від них мало, я закликаю до зміни самих себе. І чи може революція привести до влади достойних людей? Чи можна назвати достойною людину, яка готова заради саме своєї влади проливати кров? Це, панове, моральний виродок. Саме такі і були на сцені Майдану майже всю зиму.

На сході сепаратистами стали люди, яких би Ніцше назвав чандалами, проте за моральним описом – такі ж люди сидять в парламенті, а деякі досить часто кричать “Слава Україні!”.

“У всьому винен Путін” – треба міняти на іншу мантру! “У всьому винен я” – це триматиме тебе в тонусі і позбавить рабської звички обвинувачувати когось у власній слабкості, але це вже зовсім інша історія.

Відомий Автор