Філософія політики

Філософія політики є продовженням філософських знань, які базуються на дослідженні онтології політичних ідей.

І для цього нам потрібно розширити політичний час та простір того, що є політика, абстрагуючись від її конкретного втілення.

Карл Шмітт для визначення онтології Політичного ввів розуміння «Політична Теологія», аби підкреслити те фундаментальне (майже релігійне) значення, яке має для людини значення Політичного.

А це потребує особливих інтелектуальних зусиль, оскільки з рівнем максимального абстрагування політика розчиняється.

Сучасна реальність така. Різні суспільства живуть сьогодні в різних базових умовах, що накладаються один на одного.

Капіталістичний світ ввібрав багато елементів соціал-демократичного підходу, чим суттєво видозмінив стрункість філософії політики попередніх етапів історії буржуазних суспільств.

Рудименти марксизму постійно дають про себе знати крізь нормативи буржуазної філософії.

Релігійний фактор в ісламському світі набуває все більшого значення.

Традиційно-кастове суспільство в Індії химерно проступає крізь західно-демократичну модель політичного устрою.

Це спричиняє, що в політичному дискурсі одночасно присутні всі чотири базові підходи, чотири моделі розуміння природи, сутності та функції еліт і мас

Розведемо по сторонам аргументи кожної з них.

1. Традиціоналісти та прихильники сакрального ладу виходить з обґрунтування природної соціальної ієрархії, яка зумовлює всю природу політичних структур.

Перехід від традиційного суспільства до сучасного (десакралізацію) вони сприймають як деградацію, а модернізацію (кастове змішання, масовість, руйнування ієрархії) соціально-політичної системи як регрес людства.

Наприклад, індуїстські пурани описують “останні часи” (Калі-юґа) як епоху, коли нижчі касти потіснять вищі, а потім і зовсім всі касти змішаються між собою.

Для індуса нічого не може бути гіршого. І саме так він буде ставитися до прихильників прогресу. Для нього вони є носіями темних енергій пекельної богині – богині смерті та кінця часів.

Зауважимо, що за цим стоїть не інтелектуальна обмеженість, а конфліктність на рівні базових підходів, і та аргументація, що належить іншому базовому підходу, є свідомо не сприйнятною.

2. Прихильники станового суспільства не тільки дистанціюються від кастового суспільства, а й відкидають класове (буржуазне) і комуністичне (безкласове).

Соціальна нерівність не розглядається як зло. Тому вони стверджують, що люди нерівні вже за своїм народженням, тому вітається соціальна ієрархія (в тому числі і династична). Ця структура породжує свою філософію політики.

Аргументи проти тих, хто стоїть на інших позиціях, відбираються через процес перетлумачення.

Критикуючи кастове суспільство, відмовляють йому в серйозності через прагнення штучно закріпити статус еліти незалежно від її політичної якості.

Відкидаючи капіталізм, як неправомірне прагнення торгово-фінансових станів узурпувати владні функції аристократії в суспільстві.

Повністю не сприймають соціалістичний проект, вважаючи його приходом царства антихриста.

Таким чином прихильники станового ладу визначають своїх опонентів за своїми власними критеріями, інтерпретуючи їх задуми в своїй системі координат.

3. Адепти буржуазної філософії політики висувають в якості головного критерію майновий фактор.

Вони «викривають», зі своєї базової позиції, традиційне суспільство. У них всі  попередні формації лише прикривали матеріалістичний егоїзм і прагнення до матеріального комфорту релігійними мотивами, і тому до  їх висловлювань не може бути жодної довіри.

Відносно комуністів їхнє ставлення наступне: «ледачі» маси не бажають та не вміють працювати, і тому прагнуть неправомірно привласнити матеріальні ресурси, нажиті  «чесною» працею буржуа.

4. Апологети марксизму, сприйнявши від буржуазії переважання економічного підходу до історії, розглядають зміну формацій, віддаючи перевагу масам (пролетаріату) та безкласовому суспільству майбутнього.

Виходячи з безумовної переваги мас і рівності, вони відмовляють іншим формам філософії політики, яка, на їх думку, позбавлена сенсу та є абсурдною.

Тому завданням філософії політики є вміння проводити складні інтелектуальні операції з’ясування базових принципів, на яких ґрунтується політика сьогодення.

І це  дозволить відтворити повноту політичних позицій та помістити їх в чіткий контекст.

Сергій Чаплигін

для ІНФОРМАТОРа

загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Реклама