Гамільтон проти Адама Сміта

Перший міністр фінансів США Александр Гамільтон був батьком американського протекціонізму. Він йшов всупереч думок як президента США Томаса Джефферсона, так і англійського економіста Адама Сміта, які вважали, що найкраща доля США – залишатися сировинною країною.

Наводимо уривок з книги південнокорейського інституційного економіста, викладача Університету Кембриджу Ха-Джун Чанґа «Злі самаритяни: Міф про свободу торгівлі та таємна історія капіталізму», в якому розповідається, як реформи Александра Гамільтона зробили Америку економічною, а потім політичною наддержавою світу. 

Чому не треба слухати Адама Сміта

«Противага британській «вільній торгівлі» відбулася в особі США. За британського правління Америка в повній мірі відчула на собі британське колоніальне відношення. Само собою, їй не дозволили користуватися тарифами, щоб захистити її молоду промисловість. Їй заборонили експортувати продукцію, яка конкурувала б з британською. Їй видавали субсидії на виробництво сировинних матеріалів. Більш того, були введені прямі обмеження на те, що могли, і чого не могли робити американці. Дух того, що стояло за такою політикою, найкраще виражається в зауваженні Вільям Пітта-старшого, зробленого ним в 1770 році. Почувши, що в американських колоніях виникають нові ремесла, він сказав: «Колоніям Нової Англії не можна дозволити робити навіть цвяхів для підков».

Насправді британська політика була м’якіша: деяка виробнича діяльність була дозволена. Але виробництво високотехнологічних товарів було заборонено. Не всі британці були настільки жорстокосерді як Пітт. Деякі з них щиро вірили, що допомагають американцям, рекомендуючи їм вільну торгівлю. У своєму «Багатстві народів» Адам Сміт, цей шотландський батько економіки вільного ринку, урочисто радить американцям не розвивати промисловості. Він стверджував, що «припинення імпортування європейської продукції стане перешкодою, а не сприянням просуванню їхньої країни в бік справжнього багатства і величі».

Повна цитата Сміта: «Якщо американцям вдасться або шляхом політичних інтриг, або іншого роду насильством, зупинити імпорт європейських виробників і, тим самим, віддати монополію тим своїм землякам, котрі могли б виготовляти схожі товари і направити значну частину своїх капіталів в таке підприємство, вони б затримали, а зовсім не прискорили б подальше збільшення вартості свого річного продукту, і перешкодили б, а аж ніяк не сприяли б прямуванню своєї країни в напрямку справжнього багатства і величі».

Пізніше позицію Сміта підхопив шановний французький економіст XIX століття Жан-Батист Сей, який сказав, що «подібно Польщі, США слід покладатися на сільське господарство і забути про промислове виробництво».

Багато американців були з ним згодні, в їх числі Томас Джефферсон, перший держсекретар (міністр закордонних справ), а потім і третій президент США. Але були ті, які заперечували це. Вони стверджували, що країні потрібно розвивати виробничі галузі та для цього використовувати державний захист і субсидії, як до них це робила Британія. Рушійною інтелектуальною силою цього руху став Александр Гамільтон.

Одинадцять груп Гамільтона

Гамільтон народився на карибському острові Невіс і був позашлюбним сином шотландського дрібного торговця, який натомість стверджував про своє нібито аристократичне походження, та француженки.

Він прийшов до влади виключно завдяки своїм здібностям та кипучої енергії. У віці 22 років він став ад’ютантом Джорджа Вашинґтона під час Війни за незалежність. У 1789 році, в дуже молодому віці (йому було лише 33 роки), він став першим секретарем казначейства країни (міністром фінансів). У 1791 році Гамільтон подав до Конгресу свою знамениту «Доповідь на тему Промислових товарів» (тут і далі «Доповідь»). У ній він виклав свої погляди про те, що відсталі країни, такі як США, повинні захищати свою «промисловість з дитинства» від іноземної конкуренції і ростити її до того моменту, коли вона зможе твердо стояти на ногах.

Пропонуючи такий курс дій своїй молодій країні, 35-річний міністр фінансів, у якого  була тільки ступінь в «liberal arts» з другорядного на ті часи «King’s College of New York» (нині Колумбійський університет), відкрито пішов проти  всесвітньо відомого економіста Адама Сміта.

Практика захисту «галузей, що народжуються» існувала і раніше, але саме Гамільтон вперше перетворив її в теорію і дав їй своє ім’я (термін «галузі, що народжуються» придумав теж він).

Ці тези Гамільтона про «галузі, що народжуються» стали джерелом натхнення для створення програм економічного розвитку багатьох країн і bête noire (предметом особливої ​​ненависті) економістів вільної торгівлі прийдешніх поколінь.

У «Доповіді» Гамільтон запропонував серію заходів для промислового розвитку своєї країни, що включали в себе захисні тарифи і заборону на імпорт, субсидії, заборону експорту першорядних сировинних матеріалів, лібералізацію та пільги на імпорт промислової сировини і її компонентів, призи та патенти для винаходів, контроль за стандартами якості продукції та розвиток фінансової і транспортної інфраструктури.

Гамільтон розділив ці заходи на одинадцять груп. В їх число входили:

– «захисні податки» (митні тарифи, на сучасній мові);

– «заборона конкурентоспроможні товари або податки рівнозначні забороні» (заборона на імпорт або захисне мито);

– «заборона вивозу матеріалів промисловості» (заборона на експорт промислової сировини);

– грошові субсидії;

– «надбавки» («premiums») (спеціальні субсидії для найважливіших новацій);

– «звільнення від податків при ввезенні матеріалів промисловості» (лібералізація імпорту промислової сировини);

– «відшкодування податків, якими були обкладені при ввезенні матеріали промисловості» (поворотні мита при імпорті промислової сировини);

– «заохочення нових винаходів і відкриттів в країні та залучення Сполученими Штатами таких, котрі могли бути зроблені в інших країнах; особливо що мають стосунок до машин» (призові гроші і патенти на винаходи);

– «розсудливе керівництво за оглядом промислових товарів» (підтримка промислових стандартів);

– «сприяння грошових переказів з одного місця в інше» (розвиток фінансових послуг);

– «сприяння перевезенню товарів» (розвиток інфраструктури).

Тарифна політика США

Хоча Гамільтон правильно застерігав від того, щоб впроваджувати ці заходи на довгий термін, вони тим не менше, і до цього дня залишаються дуже потужним і одночасно «єретичним» політичним рецептом. Будь він сьогодні міністром фінансів країни, що розвивається, МВФ і Світовий банк виразно відмовилися б позичати гроші його країні і пролобіювали б його зміщення з посади.

Після «Доповіді» Гамільтона Конгрес скористався тільки невеликою частиною його рекомендацій, в основному тому що в американській політиці того часу головну роль відігравали плантатори з Півдня, у яких не було жодного інтересу розвивати американську промисловість. Цілком зрозуміло, що вони хотіли мати можливість імпортувати високоякісні промислові товари з Європи за якомога нижчою ціною на ті кошти, які вони мали з експорту сільгосппродукції.

Після «Доповіді» Гамільтона середній тариф на іноземні промтовари підняли з 5% до 12,5%, але цього було замало, щоб спонукати покупців промислових товарів підтримати американську промисловість, яка тільки народжувалася.

Гамільтон залишив пост секретаря казначейства в 1795 році після скандалу, викликаного його позашлюбним зв’язком із заміжньою жінкою, і не мав подальших можливостей просувати свою програму. Життя цієї блискучої людини обірвалася на 50-у році (в 1804 році) під час дуелі в Нью-Йорку, на яку його викликав його колишній друг, що став його політичним суперником – Аарон Берр (згодом віце-президент при Томасі Джефферсоні).

Якби він прожив ще хоча б десять років, то зміг би побачити на власні очі, як його програма реалізується в повній мірі. Коли вибухнула війна 1812 року (Англо-Американська війна 1812-1815 рр.), Конгрес США негайно подвоїв тарифи, піднявши середній тариф з 12,5% до 25%. Перервавши імпорт промислової продукції з Британії і решти Європи, війна також створила простір для появи нових галузей. Прошарок промисловців, який утворився, природно захотів, аби захист цей продовжився і навіть посилився після війни.

Аналогічним чином промисловий розвиток Латинської Америки отримав несподіваний імпульс, коли Велика Депресія 1930-х зруйнувала міжнародну торгівлю.

У 1816 році тарифи були підняті ще вище, до 35%. В 1820 році середній тариф зріс до 40%. Те, що створив Гамільтон стало основою американської економічної політики аж до кінця Другої світової війни. Його програма “галузей, що зароджуються” створила умови для швидкого промислового розвитку. Також він створив ринок державних цінних паперів і став ініціатором подальшого розвитку банківської системи (знову ж таки, всупереч опозиції Томаса Джефферсона та його прихильників).

Гамільтон запропонував випускати державні цінні папери, аби фінансувати капіталовкладення в інфраструктуру. Сама ідея «позичати, щоб вкладати» була в той час підозрілою багатьом, в т. ч. і Томасу Джефферсону. Справі Гамільтона перешкоджала та обставина, що державні запозичення в Європі в ті часи зазвичай використовувалися або для фінансування воєн, або екстравагантного способу життя правителів. Зрештою Гамільтону все-таки вдалося переконати Конгрес та отримати згоду Джефферсона, погодившись на перенесення столиці на південь, у Вашингтон.

Також Гамільтон хотів заснувати «національний банк». Ідея полягала в тому, щоб банк частково належав державі (20%), і діючи як банкір уряду, міг би розвивати і забезпечувати стабільність фінансової системи. Він міг би забезпечувати систему додатковою ліквідністю, випускаючи банкноти, користуючись своїм особливим становищем фінансової установи, яку підтримує держава. Також очікувалося, що банк зможе фінансувати промислові проекти загальнодержавної ваги.

Джефферсон та його прихильники і цю ідею вважали небезпечною, тому що вважали банки рушійною силою спекуляцій і експлуатації. Для них напівдержавний банк був ще гірше, тому що він базувався на штучно створеній монополії. Щоб відвести їх потенційний опір, Гамільтон умовив на отримання тимчасової 20-річної ліцензії, і Банк США був заснований в 1791 році. Коли в 1811 році термін дії ліцензії закінчився, Конгрес її не продовжив. У 1816 році був заснований інший Банк США (так званий Другий Банк США) під іншою 20-річною ліцензією. Коли в 1836 році вийшов термін і її дії, її не поновили. Після цього в США не було напівдержавного банку майже 80 років, до тих пір поки в 1913 році не була створена Федеральна Резервна Система.

Те, що Нью-Йоркське історичне товариство назвало Гамільтона «Людиною, яка створила сучасну Америку», не було перебільшенням. Відкинь США бачення Гамільтона і прийми точку зору його супротивника Томаса Джефферсона, для якого ідеальним суспільством була аграрна економіка, що складається з самостійних фермерів, то Сполучені Штати ніколи б не змогли вибитися з дрібної аграрної країни, яка бунтує проти свого могутнього колоніального господаря, в найбільшу у світі наддержаву.

Переклав – Сергій Чаплигін

загрузка...

Реклама

загрузка...

Поширюйте матеріал

Реклама