“Одеса, 2 травня, шашлики”. Як головний редактор Vежі погрозами на “погрози” відповів

11 липня вінницьке інтернет-видання Vежа на своєму сайті оприлюднило звернення головного редактора Андрія Качора до читачів ресурсу. “Рускіє ідут” або Хто і навіщо атакує Vежу” – під таким заголовком журналіст розповів про масові погрози, що надходять на його адресу, адресу його сім`ї та його журналістів зі сторони прихильників політичної партії блогера Анатолія Шарія. Давайте дослухаймося до заклику журналіста і дійсно спробуємо розібратися – хто, як, навіщо і за чиї кошти?

“Дехто з читачів Vежі вже міг дізнатися, що на наш сайт, наших журналістів, а також на мене і мою родину вже кілька днів триває кампанія із залякування з боку проросійських сил в інформаційній та офлайн-площині. Для тих, хто не відстежував перебіг подій, коротко опишу хронологію останніх днів”, – так розпочинає свою авторську колонку Андрій Качор.

В понеділок, 8 липня на нашому сайті була опублікована новина про спалення невідомими вінницькими активістами агітаційних матеріалів партії проросійського діяча Анатолія Шарія. Нейтральний матеріал, який лише зафіксував подію, яка відбулася.

Та чи можна назвати нейтральною новину, більшу частину якої складають бекграунди та заяви трьох активістів щодо протидії майбутнім акціям “проросійських сил”? Особисто у автора матеріалу така характеристика викликає сумніви стосовно професіоналізму журналіста, який працює головним редактором інтернет-видання. Та набагато цікавішою виявилися навіть не сама новина, а реакція, яку вона викликала.

Посиланням на новину Андрій Качор поділився на своїй сторінці у Facebook. “Шкода, що не самого онотолія (спалили, – ред.), звісно. Але ж треба з чогось починати!”, – написав журналіст. Варто зазначити, що наразі цей допис на сторінці Качора відсутній. Та скріншоти, як-то кажуть, не горять.

Судячи із допису, журналіст, який звинувачував прихильників Шарія у численних погрозах фізичною розправою, сам не цурався подібних методів, відповідаючи на коментарі під своєю публікацією. Зокрема, Качор згадав пожежу 2-го травня 2014 року в одеському Будинку профспілок. Тоді від вогню, чадного газу та при спробах вистрибнути загинули 42 людини. “Ми теж наближаємося, тому боятися треба вам. Раджу погуглити за пошуковим запитом “Одеса, 2 травня, шашлики”, повчальна історія”, – “іронізує” журналіст.

“Я отримую сотні погроз фізичною розправою мені, моїй дружині, моєму сину і журналістам “Vежі” різноманітними способами, які надходять з України, Росії, ОРДЛО та Криму”, – заявив Качор у своїй авторській колонці, не навівши втім, жодного факту на підтвердження своїх слів.

“З приводу заявлених погроз мною була написана заява в поліцію та здійснено звернення в СБУ”, – також написав Качор у заяві, декількома днями раніше погрожуючи направо й наліво спаленням у соціальних мережах.

Ну і яким може бути уявлення про психологічний портрет людини та його професійні навички журналіста?

Буквально за кілька годин після публікації Анатолій Шарій робить майже 15-хвилинний фільм про мене, мою дружину та мого 4-річного сина, в якому погрожує моїй родині та ображає навіть дитину. Станом на зараз це відео подивилося понад пів мільйона людей.

За декілька днів до спалення агітаційних матеріалів партії Шарія, його вінницькі прибічники виходили на вулиці міста з червоними кульками, які є символом політичної сили. Під час однієї з таких акцій вінничани завітали на виступ екс-президента Петра Порошенка, про що на своїй сторінці в соціальних мережах не міг не написати Андрій Качор. Та крім нейтрального допису, “який лише зафіксував подію, що відбулася”, журналіст вирішив поділитися своїм ставленням до людей, які мають інші політичні вподобання.

Обурення Андрія Качора, викликане безпідставними образами, що лунали на адресу його сина, є цілком зрозумілим. Хіба мають діти страждати через помилки своїх батьків?

Та хіба не є такою ж зрозумілою реакція вінничан на лайку, що її дозволяє собі журналіст? І це аж ніяк не “масові скарги фанатів проросійського блогера”, як вважає Качор, блокували його сторінку у Facebook. Це були радше обурені та ображені мешканці Вінниці, які вирішили нагадати журналісту, що ніхто не може бути дискримінованим через свої політичні погляди.

Під дописом Шарія про мене з’являється коментар працівниці вінницького дитсадка Олени Панасюк, куди ходить мій син. Вона, будучи прихильницею проросійського блогера, повідомляє йому та його агресивним прихильникам, в який саме дитсадок ходить мій син, деталізуючи його місце розташування.

Варто зазначити, що пізніше Панасюк дала інтерв`ю для YouTube-каналу Шарія. Так, наступного ж дня після публікації свого звернення, Качор зустрів її біля роботи й “зі старту почав погрожувати”. За словами Панасюк, у неї є час до вечора, щоб написати заяву на звільнення. “Якщо я цього не зроблю, мене, як він сказав “проб`ють”, хто я така, мою сім`ю, мою дитину”, – стверджує вихователька.

Цікаво, чи не погрози мав на увазі Андрій Качор, коли писав про “симетричну чи асиметричну відповідь” та “формальну чи неформальну відповідальність” за вчинені провокації?

Звертаюсь до прихильників Шарія: ваше “політичне” життя триватиме ще рівно десять днів – до виборів 21 липня. Якщо хтось з вас досі не зрозумів: “вінницька історія” потрібна Шарію лише для дешевого хайпу та “розкачки” своєї партії на виборах. Вже 22 липня ви припините бути потрібними Шарію та ФСБ, припиниться ваше фінансування і ви залишитеся один на один з українцями, які все пам’ятатимуть. Кримінальні справи також, звісно, нікуди не подінуться.

Щодо фінансування – найцікавішого та найважливішого епізоду цієї історії. За словами Качора, Анатолія Шарія та його прибічників фінансують російські спецслужби, однак, за звичкою, жодних доказів цьому не наводить. А от з чиєї кишені отримує зарплатню сам Качор можна легко перевірити. Для поверхневого уявлення вистачить і контент-аналізу публікацій “Vежі” та знайомства з іншими матеріалами головреда.

А разом із прискіпливими читачами спробуємо відстежити джерело доходів, на які існує інтернет-видання “Vежа”.

Так, кінцевим бенефіціаром ТОВ ВЕЖА ВІП зазначено Інну Максименко, яка вклала у фонд видання 200 000 гривень. Згідно з інформацією з сайту НАЗК, Максименко – колишня співробітниця департаменту соціальної політики Вінницької міської ради, яка заробила менше 7 000 гривень за 2017 рік і ще 10 000 отримала як допомогу по безробіттю.

Припустимо, що Максименко усе життя мріяла створити власне ЗМІ та копієчка до копієчки декілька років збирала необхідну суму. Та з чиєю допомогою сайт продовжує працювати?

Це ж питання турбувало вінницьких колег Качора ще у 2016 році. Тоді Вінницька агенція журналістських розслідувань оприлюднила матеріал стосовно місцевих онлайн-медіа.

“Залишитись невідомими для читачів захотіли й власники нового вінницького ресурсу “Вежа”. На сайті вказано лише електронну адресу. Крім того є те, чого немає на багатьох інших сайтах, прізвище та ім’я головного редактора – Андрій Качор. YouСontrol нічого не знає про цю людину. Гугл розповів, що Андрій Качор  з Броварів, закінчив факультет журналістики, теле- і кіномистецтва (Київський міжнародний університет), був журналістом “Маєш право знати» та шеф-редактором Громадського телебачення Броварів. Останній проект закрився більше як рік тому через відсутність фінансування”, – зазначено в публікації.

Торговельна марка VEZHA, ідентична з доменом сайту інтернет видання (vezha.vn.ua) зареєстрована на ім`я Катерини Кондратюк. За цією ж вказаною адресою – с. Громадське, буд. 1, Літинський р-н, Вінницька обл., 22343 – зареєстровано ПРАТ “ПЛЕМЗАВОД “ЛІТИНСЬКИЙ”, діяльністю якого є розведення великої рогатої худоби молочних порід. Акціонером заводу “Літинський” є ПАТ ЗНВКІФ “КОНДИТЕРІНВЕСТ”, кінцевий бенефіціар – В’ячеслав Москалевський.

Наприкінці своєї заяви Качор наводить лінк на українську Вікіпедію, пояснюючи таким чином, чому вважає Анатолія Шарія проросійським блогером. Так, посилання на сайт, який кожен, за бажанням, може редагувати – і це все, що вам потрібно знати про рівень аргументації головреда Vежі. Втім, кожен, хто не знає В’ячеслава Москалевського – також може скористатися посиланням на інтернет-енциклопедію. Адже оприлюднена там інформація про те, що Москаленко з 1995 року керує кондитерською імперією Петра Порошенка – беззаперечний факт.

Вже цього тижня відбудуться позачергові вибори до Верховної ради України. Звісно, методи ведення цієї передвиборної кампанії “чистіші”, ніж ті, до яких вдавалася команда Порошенка перед другим туром президентських виборів, та це, на жаль, не означає, що екс-гарант полишив думки про вплив на українську політику. Тому напади на його суперників, як на вулицях українських міст, так і в інформаційному просторі,  поки що лишаються звичною справою. А протистояння прибічників “Європейської солідарності” та “Партії Шарія” неминучі, зважаючи на зірваний стараннями останніх Томос-тур Порошенка та публікацію блогером документів, які доводять причетність екс-президента до корупційних схем в оборонній сфері країни.

Тож не дивно, що кожен свій виступ у якості лідера “нової” політичної сили Порошенко розпочинає зі згадки Шарія, а блогер обіцяє “покарати колишніх”, коли його політична сила потрапить у парламент. Їх конфлікт переріс у відкрите протистояння лише з однією відмінністю – боротьба Шарія стала спільною справою для його прибічників, вилившись у новий громадський рух, тоді як для Порошенка вона так і залишилася особистою.

Через декілька днів ми з вами обиратимемо новий склад Верховної Ради. Не варто обурюватися чи засмучуватися, якщо ваш депутат чи улюблена політична сила не потраплять до парламенту, адже джерелом влади в Україні є народ. Точніше, його адекватна більшість, а не агресивна меншість, що вже продемонстрували цьогорічні президентські вибори. І, для когось на жаль, а для когось на щастя, у демократичних країнах меншість завжди має дослухатися до більшості.

Катерина Малюга 

для ІНФОРМАТОРа

загрузка...
Загрузка...

Реклама