Монобільшість «Слуги народу» починає зменшуватися. Через наявність протиріч всередині політсили та з її керівництвом народних депутатів Антона Полякова, Анну Скороход та Романа Іванісова було виключено зі складу фракції. Таким чином у активі президентської партії у Верховній Раді 249 «багнетів» замість 252. Розстановку сил у парламенті це не змінило, але показало тенденцію всередині «Слуги народу», яка може дуже скоро спричинити «ротацію кадрів». 

Журналіст ІНФОРМАТОРа поспілкувався з керівництвом «Слуги народу», з членами фракції та розповість, що планують робити у політсилі для «поповнення лав» та які наслідки у цього можуть бути. 

Про наявність опозиції всередині фракції «Слуги народу» почали говорити одразу після складання присяги депутатами ІХ скликання. Команда президента у парламенті формувалася поспіхом з представників різних верств, галузей та ідеологічних платформ. 252 (+ спікер Дмитро Разумков та перший віце-спікер Руслан Стефанчук) народних депутати з усієї України об’єдналися на одній платформі – бажання бути дотичним до тих змін, які анонсував Володимир Зеленський. Природньо, що кожен з «Зе!Команди» у Раді трактував ці зміни по-своєму, але для керівництва фракції та особисто глави держави монобільшість була лише інструментом досягнення результату, а значить, цей інструмент має працювати злагоджено та безперебійно. Ось тут і почалися проблеми. 

Складно об’єднати 252 різних за поглядами, віком, і політичними вподобаннями людини, а керувати ними, як машинами для натискання зелених кнопок – майже неможливо. 

Вперше це проявилося під час голосування 12 вересня за законопроект «Про правонаступництво України», яким пропонувалось скасувати дії актів СРСР та УРСР на території України. Голоси “за” віддали 214 депутатів, при цьому 30 виступили проти, 76 – утримались. “Слуга народу” дала в цьому голосуванні 210 голосів “за”.

Після цього ілюзія про те, що монобільшість є злагодженим механізмом, який одноголосно підтримуватиме всі рішення, які виноситимуться владою на розгляд залу, почала танути. Прихильники «Слуги народу» та керівництво партії посилалися на провал в комунікації і говорили, що ця ситуація аж ніяк не свідчить про роздробленість всередині колективу. 

За тиждень осічка стається знову. Цього разу голосування було принциповим, розглядався президентський законопроект №1009, щодо вдосконалення окремих положень кримінального процесуального законодавства, в тому числі і дозволу прослуховувати депутатів без згоди Верховної Ради. Голосів тоді не знайшлося, спікер парламенту Дмитро Разумков навіть двічі зупиняв голосування для того аби мобілізувати колег для прийняття законопроекту. Однак це не допомогло і монобільшість відправила на доопрацювання питання про прослушку. 

Глава фракції «Слуга народу» Давид Арахамія пояснив провал документу «спецоперацією опонентів», мовляв, представники опозиційних партій лякали недосвідчених депутатів та переконували не голосувати за законопроект №1009. 

Один раз – випадок, два – збіг, три – система. Третій постріл «в молоко» відбувся 31 жовтня. Тоді «Слуга народу» не дала достатньо голосів за третю частину подання Генерального прокурора України Руслана Рябошапки. Дозвіл на арешт депутата Ярослава Дубневича з групи «За майбутнє» від Верховної Ради отримали завдяки підтримці від представників фракції «Голос». В результаті – 229 голосів «За» на табло. 

До проблем з координацією і управлінням додаються ще й скандали. У фракції СН є так звана «внутрішня опозиція» – це група парламентарів, які мають власне бачення на законопроекти, що висуваються на голосування від імені політсили. Серед них Антон Поляков, Анна Скороход, Ірина Верещук, Олександр Дубінський й ще кілька народних обранців. Саме вони й створюють «проблеми» для всіх інших. 

14 листопада Анна Скороход заявила, що Офіс президента намагається тиснути на неї та з цією метою дав команду правоохоронцям переслідувати її чоловіка, колишнього громадянина РФ, бізнесмена Олексія Алякіна. У відповідь глава «Слуги народу» у парламенті Давид Арахамія звинуватив депутата та її громадянського чоловіка у спробі підкупу та тиску на колег з енергетичного комітету. Того ж дня починають говорити про виключення з фракції ряду парламентарів, які не відповідають критеріям роботи та не підтримують партійну лінію. 

Так і стається – у п’ятницю, 15 листопада Скороход та Полякова на закритому засіданні виключають з фракції, але позбавити мандата не можуть через те, що вони мажоритарники. 

Наступним «на вихід» став нардеп Роман Іванісов. Він виявився засудженим у 1996 році за групове зґвалтування, однак через те, що судимість була погашеною, це не могло стати перешкодою для отримання статусу народного обранця. Зрозуміло, що така інформація обурила українське суспільство і 25 листопада Іванісова позбавляють членства у партії та фракції «Слуга народу» до тих пір, поки не буде встановлено «його невинуватість».

Таким чином за два тижні фракція президентської партії позбувається трьох народних депутатів і тепер налічує 249 членів. Анна Скороход заявляє, що ще близько 11 її колег також готові вийти зі складу фракції.

Після виключення Скороход і Полякова, 15 листопада, заступник голови «Слуги народу» у парламенті та керівник відповідної партії Олександр Корнієнко оголошує, що до лав «Зе!Команди» у Верховній Раді можуть приєднатися позафракційні народні депутати, які масово виявляють таке бажання та «пройдуть перевірку».

«Не те, щоб вони повинні вступити, але є така можливість. Є багато позафракційних депутатів, які хочуть стати частиною «Слуги народу». Я зараз не буду це розголошувати», – заявив тоді Корнієнко.

Такі дії керівництва «Слуги народу» можуть означати декілька речей:

  • По-перше, у фракції всерйоз занепокоєні демаршем окремих депутатів та за рахунок позафракційних мажоритарників намагатимуться поповнити «бойові втрати» та навіть примножити кількість «багнетів» для 100% прийняття потрібних рішень.
  • По-друге, заява про «багато бажаючих» може означати сигнал для інших колег по фракції, які голосують не так, як монобільшість і нібито хочуть вийти зі складу фракції, що мовляв «незамінних немає» і їх місце з радістю посядуть інші парламентарі.
  • Ну і третє – керівництво «Слуги народу» вирішило обрати позафракційних, як головного потенційного союзника у втіленні в життя ключових для себе реформ. 

Я вже писав про останнє у попередньому матеріалі, де зазначав, що за підтримку 34 (+3 колишні “слуги”) депутатів-мажоритарників, котрі не входять до складу жодної з фракцій доведеться платити. І тут справа не у політичних компромісах – йдеться про реальні гроші, бюджетні звичайно, оскільки для того аби позафракційні могли втриматися на своєму окрузі і переобратися у майбутньому, їм треба вкладати у нього кошти. Тут на допомогу й прийде монобільшість, яка легко може підвищити субвенції з державного бюджету на «соціально-економічний розвиток регіону», депутат від якого «підставив плече» фракції «Слуга народу». 

Від того, скільки позафракційних увіллється в президентську команду у Верховній Раді, зроблять вони це офіційно чи залишаться у ролі «шістнадцятої союзної республіки» та чи збільшиться кількість «втрат» залежить, чи зможемо ми констатувати вдалість так званої «першої хвилі мобілізації» у «Слузі народу». 

Читайте також про початок формування опозиції до «Слуги народу» як в стінах парламенту, так і всередині самої партії президента.

Максим Лиманський

для ІНФОРМАТОРа

загрузка...