Шарль Моррас. Інтегральний націоналізм

21 березня 1908 року першому номері щоденної газети французьких монархістів Action française  з’явилася програмна стаття під назвою «Інтегральний націоналізм», підписана лідерами однойменного руху, але написана вона була, на загальну думку, його головним теоретиком і безперечним вождем Шарлем Моррасом.

Ця доктрина стала програмою Action française . У випадку Франції інтегральний націоналізм повстав з поєднання націоналізму з роялізмом, основна теза була: лише монархічні інституції можуть задовольнити народні потреби та дати відповідь на виклики з якими стикається держава.

Шарль Марі́ Фотьюс Моррас (фр. Charles-Marie-Photius Maurras; 20 квітня 1868 р.— †16 листопада 1952 р) — французький політик, публіцист, критик, поет, теоретик інтегрального націоналізму. Брав активну участь у діяльності консервативного руху «Action française» («Французька дія») , був прихильником монархії, обраний членом Французької Академії 9 червня 1938 року. Під час Другої світової війни співпрацював з режимом Віші, за що був позбавлений усіх звань та відбував довічне ув’язнення. Помер невдовзі після звільнення у 1952 році.

Представляємо читачам переклад статті, зроблений Сергієм Чаплигіним:

Рік за роком Action française працювало без шуму, але терпляче, із завзятістю пристрасті, не втомлювалася нагадувати, що звертається до всього французького народу.

Вона писала про це в своєму журналі, вчила в своєму Інституті, проголошувала на мітингах і та плакатах. На першій сторінці газети, призначеної для щоденної пропаганди своїх ідей, Action française має повторити, що ніколи не зверталася до окремих партій.

Ви відчуваєте себе французом? Тоді займемося справами Франції, виходячи виключно з інтересів країни! Ось єдина мова, на якій  ми говоримо і будемо говорити завжди. Мова не про наші особисті уподобання, симпатії чи антипатії, схильності чи примхи. Ми виходимо з того, що є спільне у всіх нас – Батьківщина та історична раса, – і закликаємо читача встати на ту ж братську точку зору.

Нам не важливі ані громадські ранги, ані політичні тонкощі. Правда повинна поширюватися всюди. Ми знаємо, що патріотизм існує всюди і що голос розуму має лунати повсюдно. Хоч би якими були відмінності в засобах і ідеях, існують вищі принципи, існує більш глибока спільність почуттів: завдяки їм зникне ідея класової чи партійної боротьби. Всі наші політичні висновки виходять з основоположного принципу: наша Франція повинна жити! – і з питання, поставленого не нами, але обставинами: як уберегти її сили від смерті?

Зрозуміло, як і наші товариші з націоналістичної та консервативної преси, ми всіма силами будемо боротися проти анархії. Кожен французький патріот – наш друг, будь-яка серйозна ідея видається нам гідною розгляду і обговорення, але у нас немає місця ані для ідей, ані для людей, ані для партій, ворожих інтересам країни.

Хай живе національна єдність! Геть усіх, хто підриває його! Ми не пошкодуємо ані парламентську анархію, яка знищує владу, розділяючи її, ані економічну анархію, головною жертвою якої є французький робітник, ані буржуазну анархію, яка називає себе «ліберальною» і приносить більше нещасть, ніж бомби радикалів.

Як і раніше, ми продовжимо боротися проти космополітичної анархії, яка надала управління Францією іноземцям за народженням і за серцем, проти університетської анархії, що віддала освіту юних французів в руки вчителів-варварів, євреїв і протестантів, які, перш ніж вчити нас, самі повинні навчитися цивілізації , духу і смаку Франції. До загального сорому ми оголимо виразки сімейної анархії, яка нищить авторитет батьків і подружній союз, і найнебезпечнішу – релігійну анархію, яка намагається зруйнувати католицьку єдність та протиставити Церкві моральне об’єднання, засноване на химерах.

Тепер про головне: оскільки нас найбільше роз’єднує республіканський режим, оскільки це початок, розкладницький за своєю природою,  який організовує, керує і посилює експлуатацію країни, яку роз’єднує, Action française закликає всіх добрих громадян виступити проти Республіки.

Кажуть, дехто ще вірить в республіку. Можливо. Але їх все менше. Останні адепти швидко втратять віру, якщо приділять нам хоч трохи уваги і подумають, як виборець зобов’язаний думати про громадські справи. Навіть не витрачаючи на це по вісім годин на день, подібно Людовику XIV, кожен розумний француз зрозуміє, що краще не бути сувереном самому, а надати державні турботи людям більш здатним і знаючим. Він сам скаже, як сказав один з найближчих друзів Action française: «Я здригаюся від думки про те, що був республіканцем».

Ці слова належать старому радикалу, який боровся проти Другої імперії і політики маршала Мак-Магона.. Ми можемо привести подібні нарікання, які виходять від колишніх лібералів, колишніх колективістів і колишніх прихильників плебісцитарної демократії. Не називайте їх неофітами Action française: вони неофіти французького здорового глузду. Наші політичні істини народжені не якимись особистими фантазіями. Вони живуть в душах наших слухачів та читачів. Єдине, що ми зобов’язані зробити, – допомогти кожному читачеві-патріоту відкрити у власних думках і почуттях вищу правду.

Про що? Про необхідність повернення Короля.

Коли дуже хочеш щось отримати, треба пам’ятати, на яких умовах це можливо. Попередньою умовою відновлення поваги до релігії, миру в суспільства або повернення Франції французам є Король. Немає Короля – немає національної влади, немає гарантій національної незалежності. Немає Короля – немає дієвого протистояння масонам, немає опору іноземцям, немає серйозно і правильно проведених реформ.

Саме в цьому полягає інтегральний націоналізм. Він розставляє по порядку проблеми, які стоять перед Францією і дозволяє зрозуміти їх суть. З ним добре цілком узгоджується те, що без нього здається протиріччям: наприклад, сильна центральна влада і повністю вільні міста, провінції і корпорації, які взаємно підтримують і зміцнюють один одного в монархічній системі.

Це факт, і ми зробимо його очевидним. Один з фактів, що вражає настільки багатьох. Фактом є і те, що наші принци, перебуваючи у вигнанні, не раз заявляли про згоду з даним принципом і заносили його в свої програми, написані аж ніяк не для полеміки зразка 1908 року. Нинішні суперечки легко вирішити за допомогою принципу, викладеного десять, двадцять чи сорок років тому в посланнях графа де Шамбора, графа Паризького або монсеньйора герцога Орлеанського.

Французи, які усвідомили це можуть пишатися життєвістю духу своєї раси. Ми зробили велику дурість, скажуть вони, позбавивши себе наших Королів. Оскільки без них не можна зробити нічого серйозного, найпростіше поспішити покликати їх назад і швидше взятися за роботу.

Цій мові здорового глузду можуть заперечувати лише боязкі душі, які бояться, що «для народу» монархія обернеться пануванням аристократів і кюре (пересічна дурість), або менш боязкі і неосвічені, які знають, наскільки брехливе це упередження, але вірять в його силу. Ми ж не віримо ні в яку силу брехні. Наш обов’язок – розсіювати одну брехню за одною, спростовуючи її. І в нашу користь говорить зростання рядів Action française.

Ті, кого об’єднує інтегральний націоналізм, прийшли до нас з усіх класів і станів. Люди, роками дружно працювали над спільною справою національного відродження, вийшли з таких різних середовищ, як єзуїти і Сорбонна, адвокатура і армія, Союз за моральне дію і Gazette de France. Можна сказати, що вони ні в чому не згодні один з одним, крім політики, зате в політиці вони згодні в усьому. Вони єдині не тільки в економічній або військовій політиці, але в політиці моральній та релігійній. У наших рядах є люди, чужі католицькій вірі. Але не видно жодного, хто б тисячу раз не стверджував, що релігійна політика нашої Франції в разі потреби має бути католицькою і що французький католицизм не може бути підпорядкований режиму банального зрівняння, а, навпаки, повинен займати високе і привілейоване становище. Настільки, що інтелектуальна та моральна єдність, задана інтегральним націоналізмом Action française, може розглядатися як останнє слово віротерпимості і як торжество «Сіллабуса».

Одне не суперечить іншому. Ми принесемо Франції монархію. Монархія є умовою громадянського миру. Монархія є умовою будь-якого відродження традиції і єдності нашої країни. З любові до цієї єдності і порядку ми починаємо щоденну війну проти принципу протистояння і зла, проти принципу смути і роз’єднання, проти республіканського принципу.

Геть Республіку! Хай живе Король, аби існувала Франція!

загрузка...
Загрузка...