Україна після коронавірусу. Замітки диванного футуролога

У кінці лютого мало хто міг передбачити, що пройде два тижні і в Італії та Іспанії щодня від коронавірусу помиратимуть сотні людей. Два тижні тому навряд чи хтось зі 100%-ю впевненістю зміг би спрогнозувати, що у 20-х числах березня Київ замре в очікуванні пандемії. Прогнозувати, що чекає на Україну через два наступні тижні не дуже хочеться. Залишається лише сподіватись на краще. А тим часом деякі передбачення на більш далеку перспективу спробуємо зробити вже сьогодні.

У 2014 році, коли почалася російська агресія, влада багато розповідала, як підтримає простого громадянина. Великий бізнес, у свою чергу, розповідав, як підтримає державу. Але давайте дивись правді в очі. Тягар війни витягнули на собі не держапарат і олігархи, а волонтери, добровольці і пересічні українці, на яких звалили військовий збір у розмірі 1,5%.

Зараз ситуація схожа. Держава обіцяє допомогу громадянам. Олігархи обіцяють допомогу державі. А закономірності залишаються закономірностями.

Після карантину і епідемії ситуація розвиватиметься по сценарію 5-річної давності. Держава не виконає своїх обов’язків по захисту здоров’я і життя громадян, зате покладе на громадян обов’язок зберегти державу. Тим, кого сьогодні без роботи і підтримки залишили сам на сам з непрацюючою медициною і мародерськими цінами на ліки і засоби захисту, завтра буде доручено рятувати вітчизняну економіку. У який спосіб? Завжди можна ввести новий податок. Як вже не раз бувало, українці переконаються, що не буває олігархів-філантропів, а влада не зраджує принципу «Ми вам нічого не винні».

З економікою і соціалкою більш-менш ніби зрозуміло. Що на рахунок політичних процесів?

Попри те, що з початком карантину наше життя в ще більшій мірі проходить у глобальному віртуальному світі, очевидними стають деглобалізаційні процеси. Кордони закриваються, міждержавна солідарність відходить на другий план. З пандемією борються національні уряди, тоді як міжнародні організації, інституції ЄС втрачають свою значимість. У зв’язку з цим найближчим часом може постати питання про важливість і актуальність інтеграційних процесів для України. Таке ж питання виникне у політиків багатьох інших країн.

Коли держави припиняють інтегруватися, вони починають зміцнюватися. Україні варто готуватися до цього нового тренду, який, ймовірно, стане загальносвітовим.

Під час одного з перших звернень до співгромадян у зв’язку з пандемією коронавірусу Володимир Зеленський сказав: «Досвід Китаю показує, що непопулярні і жорсткі рішення долають вірус і рятують життя. Досвід інших країн показує, що м’якотілість і ліберальність – це союзники коронавірусу». У майбутньому слова Зеленського будуть повторені не одним політиком і посадовцем. До того ж проговорюватись вони будуть у контексті, далекому від проблеми зупинення якої-небудь епідемії.

Фразами «досвід Китаю», «ефективний китайський авторитаризм», «ринкова економіка з китайською специфікою» озброяться всі ті, хто вчасно відчують «вітер перемін». У тому числі сьогоднішні ліберали і демократи.

Мар’ян Ощановський

для ІНФОРМАТОРа

загрузка...

Реклама