Володимир Зеленський і проблема заміни уряду

Чим більше повноважень у президента, тим більше часу він приділяє кадровим питанням. Тим сильніше йому не подобається власне оточення, тим частіше він його змінює. Така вже українська реалполітика. У такій парадигмі діяли попередні президенти. У такій же парадигмі продовжує діяти Зеленський.  

Володимир Зеленський хоче змінити прем’єр-міністра. І він його змінить. Через кілька тижнів чи через кілька місяців, але змінить.

Є важливий нюанс. Кожну наступну заміну прем’єра все важче робити так, щоб не нашкодити собі. Відставка Ющенка дала потужний старт антикучмівській опозиції, далі була Помаранчева революція, яка поховала плани Кучми на третє президентство. Відставки Гройсмана ми так і не дочекались, бо після звільнення Яценюка Кабінет Міністрів перестав у достатній мірі перебирати на себе негатив президента. Причини було дві. Перша – Гройсман вважався частиною команди Порошенка, Адміністрація президента і уряд фактично сприймалися як одне ціле, а тому негатив не міг відходити прем’єру, а позитив – президенту. І друга – Гройсман робив все можливе, щоб не асоціюватися зі скандалами, у які потрапляв Порошенко.

Виходячи з цієї логіки, Зеленський у «прем’єрському питанні» стартував не з тої точки. Для початку йому потрібен був «свій Яценюк». Наприклад, яка-небудь Юлія Клименко чи кого би там делегувала у прем’єри фракція «Голос», завбачливо запрошена у коаліцію. Через півроку-рік, звільняючи з посади прем’єра соратника Вакарчука, всю відповідальність за провали в економіці, соціалці і т.д. з легкістю можна було б повісити на колег по коаліції. І не прийшлось би робити вигляд, що за призначення Гончарука прем’єр-міністром відповідальний віртуальний Сорос, а не реальний Зеленський.

Кажуть, для Зеленського соціологія – понад усе! Ряд авторитетних видань пишуть, що головною причиною можливого звільнення Гончарука стало останнє соцдослідження, яке показало значне падіння рівня довіри до уряду і до прем’єра зокрема. Також пишуть про конфлікт між Зеленським і Разумковим. Мовляв, президент незадоволений тим, що спікер не хоче перебирати на себе негатив від скандалів, у які потрапляють «слуги народу». І справді, зараз за недолугі заяви і вчинки депутатів пропрезидентської фракції в основному приходиться «віддуватись» Арахамії і Корнієнку, натомість Разумков тримається осторонь скандальних історій. Невдоволення президента зрозуміле. Зеленський хоче, щоби Разумков був наступним після Гончарука громовідводом, а Разумков хоче бути Гройсманом.

Перейшовши від призначень до звільнень, Зеленський у повній мірі усвідомив себе президентом, виходячи з власного розуміння ролі президента. Кадрові питання справді важливі, «кадри вирішують все», – говорив Сталін. Але хочеться вірити, що Володимир Олександрович усвідомив, що у його руках не лише кар’єри Богдана та інших топ-посадовців, але й доля України.

Мар’ян Ощановський

для ІНФОРМАТОРа

загрузка...

Реклама