Запорука багатства чи сировинне прокляття: Перспективи вітчизняного сільського господарства

Продукція сільського господарства сьогодні є однією з основних статей експорту України. Уряд покладає великі надії на те, що продаж вітчизняного зерна закордон може стати локомотивом економічного зростання. 

Журналіст видання ІНФОРМАТОР вирішив дізнатися, чи справді сільське господарство зможе стати запорукою відновлення національної економіки, а чи воно навпаки гальмує зростання добробуту держави.

Проблеми аграрного сектору

Згідно з даними Укрстату, у 2017 році сільськогосподарська продукція становила 35 відсотків українського експорту. З них понад 40 припадає на продаж закордон зернових культур. Експорт зерна цьогоріч приніс Україні майже 5,4 мільярда доларів США, а це сьома частина всіх надходжень від зовнішньої торгівлі.

Здавалося б це чудово, оскільки українська пшениця, кукурудза, ячмінь та рапс користуються попитом у понад 170 країнах світу, але у такій успішності аграрного сектору криється його найбільша загроза.

Держави, до яких експортується вітчизняна аграрна продукція

Річ у тім, що головною проблемою сільського господарства, зокрема рослинництва, є його залежність від природних та кліматичних умов. Тобто у неврожайний рік держава може втратити ключову статтю доходів.

Іншою проблемою аграріїв є виснаженість українського земельного фонду та нераціональне використання посівних площ, а це в свою чергу призводить до зменшення потенційної врожайності, а в перспективі – до непридатності сільськогосподарських угідь для вирощування зернових культур.

Також варто зазначити, що оскільки зернові культури є сировиною, то виробник не має практично жодної можливості вплинути на ціну, оскільки вона встановлюється на біржах. До того ж  експерти відзначають, що останнім часом ціни на сировинні товари падають, а їх пропозиція на ринку зростає. Це означає, що через певний проміжок часу Україна отримуватиме значно менші прибутки від продукції аграрного сектору навіть при збільшенні врожайності.

Допомога чи саботаж?

Такі тенденції у сільському господарстві супроводжуються неоднозначними заявами чиновників про “гордість за українських аграріїв”.

Віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванна Климпуш-Цинцадзе нещодавно на своїй сторінці у Facebook опублікувала допис, у якому згадувалося, що “з українського зерна печуть хліб у 5 країнах ЄС” та “ЄС є новим ринком збуту для України”.

Так, дійсно, європейський ринок є привабливим для вітчизняного виробника, враховуючи ще й Угоду про Асоціацію між Україною та ЄС та спільну зону вільної торгівлі. От тільки умови, які пропонуються нашому виробнику далеко не завжди відповідають реальним потребам вітчизняної економіки.

Наприклад, твердження про те, що квоти на безмитне ввезення української продукції до ЄС зможуть стати каталізатором економічного зростання дещо перебільшені.

Так, квоти на ввезення зерна пшениці до країн Європейського союзу становлять 65 тисяч тонн, кукурудзи – 625 тисяч тонн. Це при тому, що 2017 року Україна, за даними Мінагрополітики,  експортувала 11,2 мільйона(!) тон пшениці та 5,8 мільйона тонн кукурудзи.

У даному випадку занижені квоти демонструють бажання країн ЄС захистити власного виробника, а розповсюджуються вони, як правило на сировину, яку там не виробляють у достатній кількості. Після закупівлі матеріалів, до України з ЄС потрапляють вже готові товари, виготовлені з української пшениці, кукурудзи, томатів й іншого. Фактично ми самі в себе купуємо необхідні товари замість того аби виробляти їх в Україні.

Головне – баланс

Однією з причин проблем вітчизняного сільського господарства є його незбалансованість. Так попри величезний потенціал, українське тваринництво та харчова промисловість наразі не відіграють такої значної ролі у структурі аграрного комплексу, як рослинництво. Натомість у розвинених країнах Європи ця тенденція є протилежною.

Структура експорту продукції АПК в Україні та країнах Європи

До того ж потенційно перспективна галузь скотарства та виробництва молока й похідних від нього продуктів сьогодні перебуває під загрозою.

Так з 1 січня цього року, вітчизняні молоковиробники не зможуть використовувати сировину, закуплену у домогосподарств (населення) через положення угоди про Асоціацію з ЄС. Варто зазначити, що чверть усього молока, яке збирається на переробку в Україні, походить саме від домашніх господарств українців. Це створює загрозу неможливості забезпечення потреб внутрішнього ринку у молочній продукції та скоротить експорт вітчизняної “молочки” закордон.

При цьому, за даними Міністерства аграрної політики і продовольства, українські молочні вироби тільки почали набирати популярності закордоном і їх частка у експорті значно зросла.

Іншим наслідком такої заборони може стати поглиблення кризи в українському селі, оскільки для багатьох людей співпраця з молокозаводом перетворилася на ледь не єдиний спосіб заробітку, який принаймні перекривав витрати на утримання худоби.

Нестача сировини для забезпечення потреб ринку, в свою чергу, спричинить необхідність імпорту “молочки” з-за кордону та зростання цін на весь спектр молочної продукції.

Експертний погляд

Проблеми ролі України, як сировинного придатка Європи розуміють і в парламенті.

Голова Комітету Верховної Ради з питань промислової політики та підприємництва, народний депутат Віктор Галасюк у своєму коментарі журналісту видання так охарактеризував сучасний стан експорту України:

“Доки ми будемо хвалитися, що наше зерно експортують по всьому світу – ми ставатимемо дедалі біднішими, у порівнянні з нашими країнами-сусідами, в тому числі і з країнами ЄС. Закордон треба експортувати не зерно, а готову продукцію, оскільки вона завжди коштує в рази, а то й в десятки разів дорожче ніж сировина. Тому ця економічна політика має бути кардинально змінена. Ми маємо розвивати обробну галузь, промисловість і високотехнологічне виробництво, не ставати колонією наших країн-сусідів”, – переконаний народний депутат.

Економіст Сергій Фурса також переконаний, що в структурі вітчизняного експорту завелику частку складають сировинні товари.

“Ситуація з українським експортом, яку ми маємо зараз, є ненормальною, оскільки Україна продає закордон, в основному, сировину. Це стосується як корисних копалин так і продукції агропромислового комплексу. Україна сьогодні є сировинним придатком для Європи і цю ситуацію треба докорінно змінювати. Зрозуміло, що всю пшеницю ви всередині країни не перетворите на готову продукцію на експорт, та й у продажі сировини немає нічого поганого, якщо вона не має здійснюватися у таких кількостях”, – запевняє фахівець.

Колега Сергія Фурси Юрій Мироненко також розповів про те, як змінити вітчизняне господарство.

“Я б так не драматизував ситуацію з тим, що ми експортуємо сировину. Важливо зрозуміти, що в аграрний сектор завжди вливалися величезні інвестиції, бо в Україні це вигідно. Аби розвивати обробну галузь, яка потенційно може приносити ще більші прибутки, треба залучити інвестиції, які зможуть дати поштовх її розвитку. Тільки так ми можемо змінити структуру української економіки”, – заявив Мироненко.

Тож ми бачимо, що сучасна структура експорту України є відображенням всіх тих проблем, які наявні у вітчизняному господарстві. Продаж сировини не здатний забезпечити ті темпи економічного зростання, яких потребує країна. Саме тому, вітчизняний аграрний комплекс потребує переформатування і зосередження не тільки на рослинництві, а й на тваринництві та харчовій і обробній галузях, оскільки вони відкривають можливості залучення інвестицій та, разом з промисловістю, зможуть підвищити експортний потенціал України та перетворять її на країну-конкурента, а не на сировинний придаток для розвинених країн.

Максим Лиманський

для ІНФОРМАТОРа

загрузка...

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Реклама